ПРОБЛЕМИ ОСВІТИ Й ВИХОВАННЯ У ТВОРЧОСТІ Т.Г. ШЕВЧЕНКА

Мабуть, в Україні не знайдеться жодної людини, яка у своєму житті хоча б раз не перегорнула сторінок «Кобзаря» Тараса Шевченка. Творчість цього поета можна не любити, можна критикувати, можна ставитися до неї із великою любов'ю... У будь-якому випадку байдужим вона не залишає нікого.

У творчості видатного українського поета Т. Г. Шевченка кожне покоління відкриває для себе щось нове. Сьогодні ми приходимо до усвідомлення крайньої необхідності нового прочитання поетичних творів Кобзаря і відкриття «справжнього» Т. Шевченка.

Минають роки, десятиліття, століття, але товща часу не в змозі притупити гостру актуальність його слова для кожного з наступних поколінь, адже вся його велика спадщина пронизана любов’ю до України, до людини. Павло Загребельний говорив: «Роки і віки намагаються віддалити його  від нас, а він не піддається, він щодень стає ближчим, дорожчим, зрозумілішим. І щодень потрібнішим... Його поезії можна читати і з трибуни міжнародних форумів, і наодинці з найдорожчою людиною... Доступний і приступний кожному, хто прочитає бодай рядок його поезій…». Тому, коли перечитуєш «Кобзар» знову й знову, перед тобою відкриваються нові діапазони творчості великого поета.

Тарас Григорович Шевченко  не був професійним педагогом. Проте у своїх творах він висловив дуже цінні думки щодо освіти і виховання дітей, чимало з яких не втратили актуальності й нині. Ці думки знайшли відображення в його поетичних, прозових творах, щоденнику. Своєрідною їхньою реалізацією стало написання й видання «Букваря Южнорусского».

Ставлення Шевченка до традиційної системи навчання не було однозначним. Він розумів, що вона не відповідає тогочасним суспільним запитам, не дає учням необхідних знань, вимагає засвоєння фактично непотрібного матеріалу. Тому в поемі «Гайдамаки» поет не без іронії писав: «Тма, мна знаю, а оксію / Не втну таки досі» [6, 72]. «Тма, мна» – трилітерні склади в церковнослов’янському букварі, по якому навчався Шевченко в дитячі роки, а оксія – надрядковий знак, що означав наголос над складом. Тобто поет, підсміюючись, говорив, що він так і не оволодів церковнослов’янською грамотою.

Не подобалося письменнику, що у школах навчалися не рідною мовою. Тому у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» він говорить: «В школе нас всему, совершенно всему научат, кроме понимания своего милого родного слова» [5, 22].

Поета також турбував стан жіночої освіти, коли більшість дівчат із селянських родин взагалі не вчилися, а дівчат-дворянок у привілейованих закладах вчили тільки світських манер, не розвивали їхній розум, духовність.

Негативно ставився Т.Шевченко до систематичного використання у школах тілесних покарань, але в той же час він вважав, що все-таки це відігравало певну позитивну роль: «…мене хоч били, / Добре били, а багато / Дечому навчили!» [6, 72].  

Подобається поету те, що школа ввібрала деякі етнічні елементи. Наприклад, дяки-вчителі пропагували творчість Г.Сковороди і християнізовану народну творчість. Шевченко згадує, що він «списував Сковороду» й колядку «Три царіє со дари» («А.О.Козачковському») .

Шевченко в той час знаходився під впливом європейських просвітницьких ідеалів. Водночас він був проти бездумного захоплення західноєвропейським просвітництвом («німецькою мудрістю»), що чітко простежується в поезії «І мертвим, і живим…»: «Якби ви вчились так, як треба, / То й мудрость би була своя…» [6, 273].

Тарас Шевченко надавав важливого значення сім’ї та сімейному вихованню. Він з любов’ю описує дружні, міцні сім’ї, які живуть зі своєї праці. Захоплюючись вихованням дітей у селянських сім’ях, поет засуджує його у дворянських родинах («Прогулка с удовольствием и не без морали», «Музыкант» та інші твори). З великою симпатією писав письменник про виховання дітей у трудових сім’ях, де матері піклуються про своїх дітей, де наполеглива праця зміцнює людяність у стосунках. Співчутливо зображує селянські вдовині сім’ї, де зберігаються добрі стосунки, незважаючи на злидні.

Тарас Шевченко висловлює думку, що мати – це перша природна вихователька своєї дитини. Він змальовує образ матері, силу її любові, відданість дітям.

Захоплюючись вихованням дітей у селянських сім’ях, поет засуджує його у дворянських родинах. Найчастіше це аристократки, які дітей збувають на няньок, а самі поринають у світське життя. Ці жінки не виконують материнських обов'язків і усуваються від виховання своїх дітей. Для них головне – бали, подорожі, дружні візити. Тому вони довіряють виховання своїх дітей чужим людям. Т.Г.Шевченко говорить про них: «…великосветская дама. А главное — красавица. Красавица, которая конфузится, когда ее кто спросит о здоровье ее детей. Для нее это все равно, что сказать: «Как вы, Софья Самойловна, подурнели» («Музыкант») [5, 195].

Тарас Шевченко ганьбить матерів, які зневажливо ставляться до своїх материнських обов'язків. «Зачем они детей родят, эти амфибии, эти бездушные автоматы? С какой целью они выходят замуж, эти мертвые красавицы?» [5, 223] – таке риторичне запитання звучить у повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».

На прикладі життя дворянського сина Іпполіта (повість «Несчастный») письменник показав згубний вплив сім’ї, панського середовища, яке зробило юнака жорстокою, аморальною людиною, розбещеним ледарем і неуком. Мати виховувала його в такому дусі, що він – дворянин, власник тисячі душ, то ж навіщо вчитись, коли «до нього, неграмотного... грамотні прийдуть та в ноги вклоняться». Хлопець не отримує належної освіти й виховання, не має ніяких стимулів для розумового й морального розвитку. Він стає розбещеною, вкрай егоїстичною людиною. Зрештою мати, намагаючись позбутися зіпсованого сина, віддає його в солдати.

Так син графа з повісті «Варнак» зіпсований з дитинства свідомістю власного титулу й багатства. Його природні здібності приглушені недбальством матері. Вже в дитинстві він розуміє, що йому не обов'язково мати знання й бути доброчесним. Титул і багатство забезпечать його майбутнє. Неробство, звичка користуватися чужою працею, на думку Тараса Шевченка, спричиняє моральне звиродніння.

Т.Г.Шевченко, мріючи про загальне благо у майбутньому суспільстві, саме в колективі вбачав величезний потенціал. Під суспільним вихованням Тарас Шевченко розумів спілкування дітей з однолітками та дорослими, ознайомлення з навколишнім світом, працею, побутом.

Однією з найбільш педагогічних є повість «Близнецы». У ній автор простежує життєвий шлях двох близнят-байстрюків Зосима і Саватія, показуючи, як на них впливало виховання та суспільні обставини. Зося  потрапляє в розбещене середовище кадетського корпусу, яке формує з нього розпутника, людину без моралі. Інший – Ватя – в гімназійному середовищі, а потім в університеті живе серйозними навчальними справами і зрештою виростає порядною людиною.

Такий же ніби педагогічний експеримент ставиться і в повісті «Музыкант». Дві дівчинки-сестри, Ліза й Наташа, які є дуже подібними, опиняються в різних життєвих умовах. Ліза потрапляє в сім’ю поміщика Арновського. Там її розбещує сестра цього пана. Вона одружується з старим Арновським і стає морально скаліченою особою. Інша доля її сестри Наташі. Вона виходить заміж за бідного, але працьовитого чоловіка, обдарованого музичними здібностями. Наташа стає люблячою дружиною, щасливою в шлюбі.

Вирішального значення у формуванні особистості Тарас Шевченко надавав праці. Він вважав, що тільки в праці людина зможе знайти справжнє задоволення. Бездіяльність і пасивність – найбільше зло. Праця повинна займати, на його думку, головне місце в житті людини. Тільки в трудовій сім’ї діти зростають працьовитими, духовно багатими. Сім’ї мають створюватися на підставі любові, спільна праця є основою життя дорослих і дітей. У повісті «Капитанша» він писав: «Завидую и всегда буду завидовать тебе, счастливый благородный труженик» [4, 274].

Через всю повість «Близнецы» проходить думка про необхідність чесної праці для кожної людини. Письменник високо оцінює працелюбство старого пасічника Сокири, узагальнюючи: «Счастливый, стократ счастливый человек, умевший отстранить от себя все недостойное человека и довольствоваться только благом, приобретенным собственными трудами» [5, 24].

На думку Т. Шевченка, людина повинна мати добре розвинені естетичні смаки, бути обізнаною з високохудожніми літературними творами, добре орієнтуватися в образотворчому мистецтві, уміти малювати, гарно співати, грати на музичних інструментах. У повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» письменник говорить: «Высокое искусство (как я думаю) сильнее действует на душу человека, сильнее, нежели самая природа..!» [5, 226]. У ряді повістей (передусім у «Художнику» та «Музиканті») проводиться думка, що мистецтво облагороджує людину, сприяє її духовному зростанню. У повісті «Близнецы» «Енеїда» Котляревського отримує такі характеристики, як «неоціненна книга!», «чудова книга!». Шевченко цитує свого близького знайомого українського письменника Євгена Павловича Гребінку. У повісті виведено образи І.Котляревського, Г.Сковороди як учителів, наставників Саватія Сокири.

У своєму щоденнику Т.Шевченко висловлює зауваження щодо естетичного виховання. Так, про Нижегородський інститут шляхетних дівчат занотував: «У залах інституту, крім лав та грізного зображення самодержця, жодної картинки, жодної гравюри. Де ж естетичне виховання жінки?»

На думку Шевченка, вихована людина має бути високоморальною, палко любити Батьківщину, усвідомлювати обов'язки перед суспільством, ненавидіти брехню, лицемірство й підлабузництво.

Народність поет розумів як засіб патріотичного виховання, прищеплення їй святого почуття любові до рідного краю, до знедоленого українського народу. Досягається це шляхом вивчення історії своєї батьківщини, безпосереднім життям з народом, боротьбою за його щастя.

У своїх творах Шевченко описував риси національного характеру. Він вважав, що нація без своєї власної характерної риси схожа на кисіль, позбавлений смаку:

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь …[6, 276].

Він застерігає, що тих, хто зрікся свого народу, його історії, культури, мови, чекає зневага і осуд:

…хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають… [6, 276].

Поет закликав зрозуміти, пізнати таїни рідної мови:

Ну що б, здавалося, слова...

Слова та голос – більш нічого.

А серце б'ється, ожива,

Як їх почує... [6, 386]

Тарас Григорович цінував народну пісню, вважав її джерелом духовності народу:

Наша дума, наша пісня

Не вмре, не загине... [6, 57]

Шевченка як громадянина і патріота не могли не хвилювати проблеми української школи. Він прагнув поширення письменності серед народних мас, вбачав в освіті «перший вільний промінь світла, що може проникати в здавлену колами невільничу голову».

Поет прагнув долучитися до створення необхідних навчальних книг українською мовою, тому створив «Букварь Южнорусский». У підручнику були уривки з «Псалмів Давидових», перекладених Тарасом Шевченком, народні думи, приказки та прислів’я повчального характеру. Це перший підручник для навчання грамоти в українських школах, написаний рідною мовою.

Наведені у букварі Тараса Шевченка стислі, влучні, дотепні й дохідливі народні висловлювання сповнені мудрості і морального змісту. У них критикуються неробство, паразитизм, жадоба до збагачення, лицемірство, підступність. Пропагуються чесність, правдивість, почуття колективізму, дружба, взаємодопомога, працьовитість.

На творчості Т.Г.Шевченка виросло багато поколінь. Ми прагнемо зберегти зв'язок між ними. «Минуле тисячами ниток пов'язане із сучасним, а глибоке підґрунтя нагромадженого попередніми поколіннями складає самосвідомість цього духовного фундаменту, до якого необхідно повертатися постійно» [1, 77].

Сьогодні дуже часто можна почути заклики про підняття національної свідомості людини та виховання справжнього громадянина. А поштовхом і основою для цього є виховання високоморальної особистості.

Творчість Кобзаря має глибокий виховний зміст. Саме тому його багату  спадщину слід використовувати для формування громадян – патріотів незалежної України.

Література

1. Огородник І.В., Огородник В.В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій: Навч. Посіб / І.В. Огородник, В.В. Огородник. – К., 1999.

2. Осадча О. Критерії виховання в повістях Т.Шевченка / О. Осадча // Українська мова та література. – 2007. – № 13 – 14. – С. 11 – 14.

3. Черкасенко С. Ідеали Шевченка [Електронний ресурс] / С. Черкасенко. – Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Shesv/2009_2/1.pdf

4. Шевченко Т. Г. Зібрання творів: у 6 т. – Т. 3: Драматичні твори. Повісті / Тарас Шевченко. – К., 2003.

5. Шевченко Т. Г. Зібрання творів: у 6 т. – Т. 4: Повісті / Тарас Шевченко. – К., 2003.

6. Шевченко Т. Г. Кобзар (вибране) / Тарас Шевченко. – К.: Радянська школа, 1954. – 676 с.