РОЛЬ МИСТЕЦТВА СЛОВА В ЕСТЕТИЧНОМУ ВИХОВАННІ УЧНІВ

НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Одним із чинників всебічного гармонійного розвитку особистості є її естетичне виховання.
Естетичне виховання – складова частина виховного процесу, безпосередньо спрямована на формування здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності людини.
У загальноосвітніх навчальних закладах естетичне виховання є частиною навчально-виховного процесу. У Концепції літературної освіти 12-річної загальноосвітньої школи сказано: «Загальна мета літературної освіти – ввести учнів у світ прекрасного, прилучаючи до національного і світового мистецтва слова в його взаємозв’язках із мовою, історією, музикою, живописом, архітектурою, до духовних пошуків видатних письменників; виховувати високі естетичні смаки, здатність творчо сприймати прочитане; сформувати на цій основі правильне розуміння національних і загальнолюдських цінностей і цим сприяти вихованню духовно багатого, щиро відданого своєму народові громадянина незалежної України» [3, 3]. Саме тому проблема розвитку у дітей почуття прекрасного є особливо актуальною на сучасному етапі розвитку літературної освіти.

Питанню естетичного виховання підростаючого покоління приділяли увагу в своїх працях такі педагоги як А. Макаренко, В. Сухомлинський, К. Ушинський. «Краса, - писав В.О Сухомлинський, - могутній засіб виховання чутливості душі. ...це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі відкриваються істина, правда, добро... Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу гімнастикою душі - вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і переконання. Краса - це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому так чи інакше ставишся сам до себе".  

Естетичне виховання молодих поколінь засобами мистецтва слова досліджували Л. Айдарова, О. Аксьонова, Л. Бєлєнька, М. Вашуленко, Н. Волошина, С. Жупанин, А. Капська, Є. Квятковський, В. Кононенко та ін. У працях цих учених підкреслюється, що слово є важливим засобом естетичного розвитку дитячої особистості, формування її мовленнєвої та естетичної культури.

Найважливішою метою естетичного виховання є формування у школярів здатності отримувати насолоду від краси, вміти відчувати, розуміти й створювати прекрасне в усіх сферах життя, розвивати естетичне ставлення до світу, формувати почуттєво-оціночне ставлення до явищ, смаків.

Завдання загальноосвітньої школи полягає у розвитку в учнів відчуття краси своєї оселі, свого краю, історичного коріння, у формуванні уміння жити за законами духовної краси, умінь і навичок творити красу в повсякденному житті; у вихованні естетичної поведінки ( акуратність в одязі, красива постава і манери, уміння триматися невимушено, природно, культурно й естетично виявляти свої емоції). Кожен з них має усвідомити власну можливість внести певну частку в естетизацію сучасного життєвого середовища своєї родини, міста чи селища, нашої держави.

Мистецтво – особливо сильний і незамінний засіб естетичного виховання. Воно змушує дитину пильно вдивлятися в усе навколишнє уважніше, яскравіше і повніше відгукуватися на прекрасне в житті. Це джерело духовного розвитку та вдосконалення особистості. Вплив мистецтва на людину невичерпний, адже воно діє на психічну діяльність, формує та розвиває почуття, волю, поведінку, моральні та естетичні ідеали, творче мислення, науковий світогляд. У цьому контексті доречно згадати слова видатного педагога В. Сухомлинського: «Мистецтво – це час і простір, в якому живе краса людського духу. Як гімнастика випрямляє тіло, так мистецтво випрямляє душу. Пізнаючи цінності мистецтва, людина пізнає людське в людині, підносить себе до прекрасного, переживає насолоду» [6, 544].

Художню літературу вважають «королевою мистецтв», бо жоден вид мистецтва не має такого емоційного впливу на особистість, як література. Останнім часом інтерес до читання художньої книжки різко зменшився. Це навдивовиж точно передбачав Василь Сухомлинський. У статті «Стежка до квітучого саду» він писав: «Стаючи найголовнішим духовним інтересом, кіно витісняє з життя підлітка найбільшу і найвищу духовну цінність – книгу... Дивитися кіно й читати гарну книгу – далеко не одно й те ж. Справжнє читання – це велике напруження сил, творчість. Це самий смисл активного духовного життя особистості в світі слова, думки, образу».Книга – це складова частина та головний носій загальної культури. Вона супроводжує людину з раннього дитинства і до останніх днів, несучи їй світло розуму і знань, виховуючи та скеровуючи духовно, естетично [4, 6]. 

Важливе значення у процесі формування культури особистості належить мистецтву слова, що має унікальну здатність впливу на людину, на  формування її естетичної свідомості, що в свою чергу впливає на інтелектуальну, моральну, емоційну сферу і сприяє гармонійному розвитку особистості, допомагає пізнати світ і знайти своє місце в ньому, знайомить із духовно-естетичним досвідом попередніх поколінь та сприяє зростанню власної емоційно-естетичної культури. За допомогою засобів мистецтва слова здійснюється естетичний та духовний розвиток особистості.

Слово – це могутній засіб виховання. Пізнання краси слова є першим і найважливішим кроком до світу прекрасного. В. О. Сухомлинський говорив про те, що « закохана в красу слова людина стає більш чутливою і вимогливою до естетичного і морального буття навколо себе». Учений вважав, що слово – наймогутніший засіб впливу на учня, його думку; а в устах учителя – це сила, яку нічим не можна замінити.
Слово за самою своєю природою містить елементи образності. Слова і словосполучення пов’язані в нашій свідомості з багатьма найскладнішими асоціаціями і здатні підняти в нашій душі цілий світ спогадів, почуттів, образів, уявлень. Літературні твори лише тоді більш чи менш сильно діють на читача, коли читач має можливість уявити певні картини, образи, створені письменником. Чим вищий рівень культури, інтелектуального розвитку, тим сприйняття твору багатше і глибше, естетична радість яскравіша і більша.

У художніх творах слово переливається всіма барвами, набуває здатності виражати естетичну функцію, виступати в такій дії, до якої його може спонукати лише справжній майстер слова, письменник. В. Сухомлинський відзначав, що виховання чуття слова та його відтінків є однією з передумов гармонійного розвитку особистості: «Чуйність до краси слова – це величезна сила, що облагороджує духовний світ дитини. У цій чуйності – одне з джерел людської культури» [6, 45]; «…коли людина відчуває, переживає найтонші відтінки, пахощі, емоційний підтекст слова, вона немовби пробуджує дрімотні сили розуму» [6, 547]. Він переконаний, що без поетичного, емоційно-естетичного струменя неможливий повноцінний розумовий розвиток дитини:  «Поезія – еліксир для дитячого мозку».На уроках літератури учні вчаться відтворювати образи художнього твору в своїй уяві, тонко помічати властивості і характеристики дійових осіб, аналізувати і мотивувати їх вчинки. Учень починає замислюватися над тим, за допомогою яких художніх засобів письменнику вдається викликати в читача глибокі і яскраві враження.

Щоб позбутися байдужості до вивчення художньої літератури, навчити насолоджуватися художнім твором як мистецтвом слова, залучити до спілкування з письменником, його героями, потрібно виховувати інтерес учнів до літератури, формувати їхні художні смаки. І робити це треба шляхом створення емоційних ситуацій, атмосфери творчості, відкриттів. Потрібно, щоб учні виступали в ролі дослідників, разом з учителем проникали у суперечливий і таємничий світ художнього творення. Героїчні вчинки людей, краса їхніх взаємин, духовне багатство, моральна чистота й фізична досконалість повинні бути предметом обговорення з учнями.

Важливо ставити перед учнями такі запитання: завдяки яким особливостям слова письменник спонукає нас здійснювати творчу діяльність? Які особливості слова дозволяють створювати художні образи, що змушують нас за читанням забувати про все на світі?
На уроках літератури учні повинні сперечатися, сумніватися, відстоювати свої думки. Тільки таким шляхом можна виховати особистість з високим рівнем естетичної культури. Тут особливо потрібна робота серця, образно-емоційне осягнення мистецтва. Дефіцит емоцій, сухий раціоналізм на уроках літератури породжує у дітей душевну глухоту, байдужість до мистецьких цінностей, а основне – при цьому не може бути повнокровним сам процес спілкування з митцем, бо не реалізується найголовніша з функцій мистецтва – формування цілісної, духовно багатої особистості. А тому так важливо, щоб кожен урок літератури відзначався не лише високим інтелектуальним, а й емоційним фоном. Співпереживання є необхідною умовою повноцінного спілкування з мистецтвом.

Доцільними для використання в процесі естетичного розвитку учнів є такі прийоми:

Ø виразне й емоційне читання художнього тексту;

Ø пояснення викладача, зокрема основних мовно-естетичних понять;

Ø повідомлення фактів;

Ø опис ілюстрацій;

Ø розповідь за ілюстраціями;

Ø стилістичний експеримент для умотивування вибору автором тих чи інших  засобів;

Ø аналіз мовленнєвої ситуації тощо.

Важлива роль належить виразному читанню, бо слово живе в звуках голосу, в цьому його природа. Чим частіше звучатиме на уроці художнє слово, тим активніше прилучатимуться учні до великих цінностей, духовної культури.

З метою вироблення умінь та навичок, необхідних для естетичного розвитку учнів, важливим, на мою думку, є використання вправ і завдань різного характеру. Наприклад:

1. Прочитайте текст. Назвіть синтаксичні засоби, що надають тексту емоційного забарвлення.

2. Виразно прочитайте текст. Яка його основна думка? Визначте естетичну роль складних речень.

3.  Прочитайте текст. Поясніть естетичний відтінок змісту речень.

4. Прочитайте тект. Яким найістотнішим індивідуальним рисам опису людини приділяє увагу автор?

5. Прочитайте текст. Обґрунтуйте, у яких реченнях більший ступінь емоційно-експресивного забарвлення.

6. Порівняйте літературний твір з його втіленням у кіномистецтві. (Це дасть учням можливість глибше проникнути в надзвичайно важливе і складне питання про специфіку різних видів мистецтва. Таке порівняння допоможе їм розкрити комплекс художніх засобів, якими користувався автор, створюючи роман, і розібратися в особливостях та можливостях відображення життя в кіно. Після цього в учнів з’явиться бажання читати художній твір, вони відмовляться підміняти його читання переглядом відповідних кінокартин).

Наведена система вправ стимулюватиме учнів до виконання активної мовленнєвої, розумово-емоційної, естетичної і духовної діяльності, пробуджуватиме інтерес до слова, розвиватиме творчу пам’ять.

Вважаю, що учитель повинен привчати дітей звертатися до народної мудрості, бо фольклор є важливим засобом естетичного виховання. П.Грабовський вважав, що все краще, створене народом, базується на народному ґрунті, живиться народною мораллю. К. Ушинський говорив, що немає кращого засобу привести дитину до живого джерела народної мови, ніж прислів’я. Подібну думку виражав В. Сухомлинський. Через фольклорний матеріал передається вироблене віками ставлення до природи, довкілля, людей.

Для виховання засобами мистецтва слова необхідним є вивчення особистості письменника. Вивчаючи літературний твір, «наголошувати слід на багатстві духовного світу письменника, на красі його вчинків, на величі проголошуваних ним ідеалів» [5, 109].

Естетичне виховання художнім літературним словом важко переоцінити. Слово як будівельний матеріал художньої літератури є найбільш доступним засобом вираження ідей автора, формує естетичне відношення до дійсності. Автор майстерно використовує різноманітні виражальні засоби літератури, завдяки яким сприйняття твору дає естетичне задоволення.

Сила літературного слова, його психологічний вплив дають безмежні можливості для виховання. Літературне виховання мистецтвом художнього слова є одним з основних завдань сучасного навчально-виховного процесу.

Мистецтво слова – основний засіб формування та розвитку естетичної свідомості, він сприяє розвитку естетичного смаку, естетичних почуттів, естетичного ідеалу.

Література

1. Волошина Н. Й. З теоретичних засад естетичного виховання  учнів засобами мистецтва слова / Ніла Волошина // Педагогіка і психологія. – 1996. – № 3. – С. 9–18.

2. Державний стандарт базової і повної середньої освіти // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2004. – № 1. – С. 174 – 184.

3. Концепція літературної освіти в 12-річній загальноосвітній школі // Українська література в загальноосвітній школі. – 2002. – № 1. – С. 2 – 13.

4. Лотман Ю. М. Семиосфера / Юрій Лотман. – С.-Петербург, 2000. – 704 с.

5. Степанишин Б. Викладання української літератури в школі / Борис Степанишин. – К.: Проза, 1995. – 254 с.

6. Сухомлинський В.О. Вибрані твори: В 5-ти т. / Василь Сухомлинський. – К.: Рад. школа, 1977. – Т. 3. – 672 с.